Дизайнер інтерфейсів має розуміти код так, як архітектор розуміє камінь: що матеріал витримає, а що ні. Писати код вручну вже не обов'язково — це робить ШІ. Але саме розуміння матеріалу стає ключовою навичкою, яку не делегувати.
Про це йдеться в есе дизайнера, який працює в продуктовій команді. Він нагадує: дизайн-файл — це креслення, а не будівля. Він показує один стан, одну ширину, одну мову і дані, які дизайнер ввів руками. Продукт — це всі інші стани: ім'я довше за бокс, перекладений лейбл удвічі довший, фото не завантажилося, список порожній, запит триває чотири секунди або падає, користувач ходить табом, екран завширшки 320 пікселів.
Кожен із цих розривів у класичному процесі закриває той, хто пише код, — після того, як дизайн «затвердили», і зазвичай без розмови. Файл і продукт розходяться, а файл далі показують на рев'ю як продукт.
Автор пропонує інший підхід: джерелом істини стає прототип у коді. Дизайн-файл залишається, бо людям зручно коментувати на канві, але його перегенеровують із коду після кожного проходу, а не навпаки. Його роль — бути дзеркалом.
Це не означає, що дизайнер має стати другим, повільнішим інженером. Стара теза «дизайнер має вміти кодувати» провалилася саме тому, що вимагала від людини писати HTML, CSS і JavaScript. Тепер код пише ШІ: дизайнер описує екран, його стани й числа, а модель генерує код. Виправляє він не синтаксис, а результат — як архітектор коригує на будмайданчику, а не кладе цеглу сам.
Читання коду теж змінюється. Воно досі допомагає, і автор читає діфи майже щодня. Але ШІ-рев'юери швидко вчаться: в одному бенчмарку цього року найкращий рев'юер знайшов 84 зі 122 реальних багів із продакшн-кодових баз на кшталт Sentry і Grafana. Тест проводив сам переможець, і дві третини — це не всі баги. Тобто машина не замінила рев'юера, але дизайнеру більше не треба бути цим рев'юером.
Інженери мають рацію, коли заперечують. У дослідженні Stack Overflow 2025 року 66% розробників назвали головним роздратуванням відповіді ШІ, які «майже правильні, але не зовсім», а 46% заявили, що не довіряють точності. Хтось відповідальний за систему все одно має читати те, що в неї потрапляє. Це інженер, який володіє системою. У дизайнера інша робота.
Розуміння — це те, що не делегуєш. ШІ напише все, що ви опишете, зокрема те, що погано працює в цьому середовищі. Він перевірить код проти коду, а не проти того, що потрібно людині на іншому кінці. Оцінити це може лише той, хто знає матеріал.
І оцінювати треба не читанням, а запуском. Відкрити на 320 пікселях. Вставити найдовше реальне ім'я, яке знайдете. Поставити повільну мережу. Прибрати мишку й пройтися клавіатурою. Жоден із цих тестів не потребує рядка синтаксису.
Що вчити замість синтаксису: як тече верстка — що переноситься, що розтягується, що відмовляється стискатися; які стани існують — порожній, завантаження, частковий, помилка, офлайн; яка форма даних, включно з довжиною рядків і локалями.
Для українських продуктових команд це практичний сигнал. Локалізація — наш постійний стрес-тест: українські рядки часто довші за англійські, а кирилиця ламає типографіку, підібрану під латиницю. Якщо джерело істини — код, а не макет, ці проблеми видно на рев'ю, а не в продакшені. Командам варто перевести прототип у код у цикл перевірки, а дизайнеру — тримати відповідальність за стани й реальні дані, тоді як інженер відповідає за систему.
4
