Колишній вебмайстер, а нині UX-дизайнер із понад 20-річним стажем публічно визнав: сучасні цифрові продукти не стільки допомагають людям, скільки формують їхню поведінку та самооцінку. Свою кар'єру він почав у 1995 році, коли йому було 12: батьки тримали рекламну агенцію, і хлопець самотужки вивчив HTML, щоб робити сайти для їхніх клієнтів. Тоді корпоративні сайти були «розширеними візитівками» — опис, фото, перелік послуг і контакти.
Згодом веб став інтерактивним, і роль дизайнера змінилася. Автор наводить власний кейс: портал, через який компанії пропонували співробітникам безкоштовні абонементи до спортзалу. Працівники бачили свій прогрес, а керівництво — загальний рівень фізичної форми колективу й могло співвідносити витрати на здоров'я з обсягом лікарняних. «Я думав, що проєктую платформу здоров'я, а насправді проєктував оптимізацію персоналу», — зізнається він.
Далі посада змінилася з веб-дизайнера на UX-дизайнера. Нове формулювання нібито означало, що фахівець проєктує не сторінки, а досвід — те, як людина взаємодіє з продуктом і як інтерпретує інтерфейс. На практиці це виявилося проєктуванням розуміння й поведінки, а зрештою — того, як користувач бачить себе.
Переломним моментом стала поява аналітики. Інструменти на кшталт Google Analytics показали, як далеко люди скролять, скільки часу проводять на сторінці й які дії завершують. Робота дизайнера змістилася з естетики до конверсійної оптимізації: сайт перестав бути завершеним продуктом, його можна було безкінечно тестувати й покращувати. Клієнти почали купувати не готовий сайт, а «конверт часу» команди на постійні доопрацювання, а проєктний менеджмент перетворився на продуктовий.
Паралельно метрики прийшли й у роботу самих дизайнерів. Agile-фреймворки та корпоративні інструменти на кшталт продуктів Atlassian почали міряти продуктивність через story points і velocity. Автор описує це як замкнене коло: компанії міряють працівників, працівники будують продукти, які міряють користувачів, а користувачі зрештою починають міряти себе самі.
Головний аргумент матеріалу — не технологічний, а філософський. Вимірювання визначає, що вважається знанням: те, що потрапило в дашборд, набуває авторитету, а те, що не піддається оцифруванню, зникає з поля зору команди. Дизайнер ставить запитання, чи справді метрики відображають цінність продукту для людини, чи лише те, що зручно порахувати.
Для українських продуктових команд цей текст — привід переглянути власні брифі. Якщо в техзавданні є лише конверсія, retention і час у застосунку, але немає жодного критерію на кшталт «чи стало людині простіше», команда несвідомо проєктує поведінку під метрику. Практичний крок простий: додати до брифу хоча б одне запитання про те, які якості чи звички продукт формує в користувача, і перевіряти ці зміни так само уважно, як воронку.
26
