Senior Product Designer Марк Берладин запустив «АналІТику» — інтерактивний вебзастосунок, який наочно показує, скільки кандидатів припадає на одну відкриту вакансію в українському ІТ. Проєкт рахує «чергу» на позицію та оцінює шанси фахівця отримати офер. Формат — сатиричний, але цифри за ним стоять цілком реальні: ринок вакансій в Україні стиснувся, і конкуренція за кожну позицію зросла в рази.
Задум «АналІТики» простий: замість абстрактних розмов про «складний ринок» застосунок переводить ситуацію в арифметику. Скільки людей подалися на вакансію, скільки з них реально доходить до технічного інтерв'ю, який відсоток отримує офер — усе це можна побачити на одному екрані. Для продактів, дизайнерів і розробників, які місяцями шукають роботу, такий інструмент працює як холодний душ: він показує, що справа не в «поганому резюме», а в структурі попиту й пропозиції.
Для українського ІТ це не просто жарт. Від 2022 року кількість вакансій на ключових платформах скоротилася, тоді як кількість кандидатів зросла — зокрема за рахунок тих, хто повернувся з-за кордону або перекваліфікувався. Найбільший тиск відчувають джуніори й спеціалісти без чіткої спеціалізації: на одну позицію можуть подаватися сотні людей. Сеньйори з вузькою експертизою почуваються впевненіше, але й вони змушені конкурувати не за оффер, а за сам факт запрошення на співбесіду.
«АналІТика» не обіцяє вирішити цю проблему. Її цінність в іншому — вона дає команді та кандидату спільну мову. Рекрутер може показати найму, чому закриття вакансії затягується. Кандидат — побачити, скільки людей насправді змагаються за ту саму роль, і тверезо оцінити свої шанси. Для агенцій і продуктових команд це привід переглянути вимоги: якщо на позицію подаються 300 людей, а до фіналу доходить троє, проблема не в кандидатах, а в тому, як сформульовано бриф і як побудовано воронку найму.
Інструмент також показує, наскільки швидко змінюється структура попиту. Одні напрями — Defense Tech, кібербезпека, робота з даними — тримають попит, інші, зокрема частина продуктового дизайну й класичного аутсорсу, стискаються. Для українських команд це означає, що найм перетворюється з «війни за таланти» на «війну за релевантність»: виграє не той, хто більше платить, а той, хто швидше й точніше формулює, кого саме шукає.
Що з цим робити практично? По-перше, перестати міряти ринок за кількістю вакансій і почати міряти за співвідношенням кандидатів до оферів — саме це й робить «АналІТика». По-друге, звузити вимоги: вакансія на «продакта, який вміє все» збирає сотні відгуків і майже не закривається. По-третє, інвестувати в реферальні канали й внутрішню ротацію — вони дають менший потік, але вищу конверсію в найм. І по-четверте, чесно говорити з кандидатами про цифри: коли людина бачить реальну чергу, вона або підвищує кваліфікацію, або свідомо змінює напрям, і це вигідно обом сторонам.
Сам Берладин позиціонує проєкт як сатиру, а не як бізнес-продукт. Але навіть у такому форматі він заповнює порожнечу: в українському ІТ досі бракує публічних, зрозумілих даних про те, як насправді виглядає конкуренція за роботу. Якщо «АналІТика» отримає достатньо даних від користувачів, вона може стати корисним орієнтиром і для кандидатів, і для тих, хто формує вакансії.
3
