Маркетингові команди, які впроваджують ШІ-агентів, часто шукають проблему в моделях і промптах, тоді як справжнє вузьке місце — довідкові матеріали. Коли документи, на які спирається агент, застарілі, неповні або суперечать одне одному, навіть слухняний агент видає неточний результат. Авторка статті в Martech наводить власний приклад: її агент у статті-порівнянні описав продукт меседжингом, який компанія відмовилася використовувати ще рік тому. Модель просто переглянула внутрішні файли й скопіювала те, що знайшла, — половина файлів була застарілою, а два суперечили один одному.
Це пояснює майже всі розчарування від ШІ-агентів у маркетингу. Серед типових збоїв: роботизований, штучний тон тексту без прикладів реальної мови клієнтів і негативних прикладів; непослідовне позиціювання, коли на одній сторінці продукт називають платформою, а на іншій — інструментом; неточна інформація про функції, коли агент згадує можливість із роадмапу, якої ще немає в продукті, або описує фічу так, як вона працювала дві релізи тому. Окремо — нерозуміння конкурентів: агент може знайти ціну суперника, але не розуміє, хто насправді є конкурентом і в чому ваша перевага, якщо це не задокументовано. Ще один частий збій — цифри за торішнім визначенням метрики, через що числа не збігаються між драфтами й керівництво втрачає довіру. Нарешті, відсутність SEO-даних: без цільових ключів, тематичних кластерів і пріоритетів агент пише щось загалом розумне, але не ту сторінку, яка потрібна для ранжування.
Перш ніж збирати документи, варто окреслити межі агента: що він має робити, що читати й що повертати, а також де може ухвалювати рішення самостійно, а де потрібне схвалення людини. Агенту для блогу потрібні редакційні стандарти й SEO-правила, агенту для рекламних текстів — перелік тверджень, які юридично дозволено використовувати. Якщо дати обом одну велику теку, кожен перевантажиться контекстом іншого. Просте правило: якщо ви не можете одним реченням сказати, за яке рішення відповідає агент, він ще не готовий до джерела правди.
Далі — дисципліна фактів. Кожна метрика й кожне твердження мають мати одне офіційне джерело, а всі інші згадки — посилатися на нього. Кожному факту потрібна дата останньої перевірки та власник — крок, який більшість команд пропускає. Агент повинен відрізняти визначення, підтверджене тиждень тому, від торішнього, і зробити це можна лише тоді, коли дата є в тексті. Авторка тримає основні визначення в одному файлі, на який агент посилається за ID, тож зміна числа оновлюється один раз і автоматично потрапляє в усі наступні драфти. Якщо переписати те саме визначення в п'яти презентаціях, ви отримаєте п'ять можливостей суперечити собі.
Документи варто писати для пошуку, а не для читання. Нагороджений брендбук може бути марним для агента, бо той витягне лише релевантний фрагмент із 40-сторінкового PDF. Розділи мають бути короткими й незалежними, кожен — про одну ідею; відповідь — у першому реченні, бо моделі схильні спиратися на початок; заголовком краще робити питання, на яке відповідає розділ. Увесь документ — у простому тексті або Markdown, а не в слайдах. Найпростіший тест: запитати агента, звідки він узяв конкретний факт. Якщо він цитує точний рядок — система працює. Якщо вагається або відповідає розпливчасто, факт похований, а поховані факти поступово замінюються здогадками.
Нарешті, надійне джерело правди складається з трьох шарів: база знань із фактами й правилами, приклади того, як їх застосовувати, і пісочниця для перевірки, чи агент правильно використовує інформацію. Для українських команд це означає пріоритет: спершу — аудит власних документів, а вже потім вибір моделі. Без єдиного джерела правди з датами й власниками навіть найкраща модель відтворюватиме хаос ваших файлів.
3
