Наприкінці весни 2026 року дизайнер-досвідчений UX-фахівець відчув, що відстає. Стрічка в Instagram була заповнена колегами, які будують агентів за вихідні, у LinkedIn ішлося про продукти, «випущені з Cursor», а вакансії, під які він адаптував резюме, дедалі частіше вимагали знань про evals, MCP, AI-прототипування та Claude Code. Частину цих слів він розумів наполовину і не зміг би пояснити їх на співбесіді.
Автор описує два можливі шляхи. Перший — дизайнер, який нові інструменти сприймає з роздратуванням, змінюється лише тоді, коли керівник прямо вимагає, і сумує за «добрими старими часами». Другий — той, хто виявляє цікавість до нового і шукає його сам, не чекаючи завдання. Він вирішив стати другим типом фахівця і не обмежуватися словниковим запасом для скринінгового дзвінка. Його логіка проста: дизайнувати впевнено для технології, яку не розумієш, неможливо.
Для початку він використав Muse, ШІ-агента Meta, якому дозволив переглянути збережені в Instagram публікації про ШІ та дизайн. Агент зібрав їх у документ-передачу. Далі автор переглянув вакансії, для яких адаптував резюме, і виписав усі навички, яких йому бракувало. Ці матеріали він передав Claude з умовою: кожна тема має спиратися принаймні на одне статтю з надійного джерела. Короткі відео з соцмереж, на його думку, добре показують, що існує, але не дають розуміння предмета, тому він не хотів вчитися з кліпів по 30 секунд.
У відповідь Claude запропонував план на вісім тижнів, по 40 годин на тиждень, із двома демопроєктами, які треба побудувати з нуля, і дедлайном 22 листопада. Автор виступає одночасно менеджером і учнем. Різні екземпляри Claude відведено різним ролям: один писав план, інший був репетитором, третій допомагав із кодом, четвертий вів щоденник. Він описує й кумедний побічний ефект: коли Claude перечитував його нотатки, щоб перетворити їх на флешкартки, фактично виконував роль контролю якості.
Мотивація, за його словами, не лише в пошуку роботи. Він хоче стати кращим дизайнером у галузі, що змінюється щоразу, коли він оновлює стрічку. Це потребує дисципліни та готовності виглядати трохи безглуздо, поки розбираєшся. Через три тижні він публікував по одній історії на тиждень у LinkedIn, а цей текст, за його словами, групує висновки за темами, а не за датами, бо одні й ті самі уроки поверталися щотижня в новій формі.
Перший тиждень був переважно про нову термінологію: агенти, виклики інструментів, контекстні вікна, evals. Репетитор-Claude будував міні-уроки навколо кожного тексту, переписував складні фрагменти простішою мовою, подавав по одному терміну і ставив запитання на кшталт «що б ви зробили?». Автор визнає, що перестарався: не розуміючи, які частини важливі, він споживав матеріал у всіх форматах, зокрема слухав текст-у-мову під час бігу. Перший тиждень затягнувся на три дні. Сам план довелося переробити: довгий документ на одну сторінку незручно гортати трекпадом, і це загострювало біль у зап'ястку. Він попросив переформатувати документ так, щоб кожен тиждень був окремою вкладкою, а кожне завдання — рядком таблиці з чекбоксом, джерелами та колонкою нотаток.
У другому тижні автор змінив спосіб постановки запитань. Перед читанням двох настанов, Google People + AI Guidebook і Microsoft Guidelines for Human-AI Interaction, він попросив Claude короткий список пріоритетів і підсумок цілей тижня з поясненням, чому кожна з них важлива саме йому. Далі читав уже самостійно, без «обгортки» з репетитора. Відставання скоротилося з трьох днів до одного, і матеріал, за його словами, запам'ятовується краще. Обидва режими, на його думку, були правильними: першому тижню потрібен наставник, бо все нове, а другому — самостійність, бо з'явилося, на що спиратися. Висновок простий: інструмент підходить настільки, наскільки ти точно описуєш себе, тож кожен промпт фактично є маленьким дизайн-брифом.
Підсумок трьох тижнів автор формулює одним реченням: ніщо і ніхто не є безпомилковим, тому потрібен контролер. Кожен тиждень додавав новий рівень перевірки. Він зазначає, що за третій тиждень лише з боку Claude було сім продовжень роботи над завданнями, і кожне вимагало перевірки. Для українських команд цей досвід показує практичну річ: навчання ШІ в дизайні та продукті можна структурувати як проєкт із джерелами, дедлайнами і контролем результату, а не як хаотичне перегортання стрічки.
4
